Івана Семеновича Нечуя-Левицького
85 років від дня народження українського письменника, етнографа, фольклориста, перекладача, педагога.
«Пишу те, що бачив і що знаю,
А чого не знаю, за те не берусь».
І. Нечуй-Левицький.
Іва́н Нечу́й-Леви́цький (справжнє прізвище – Леви́цький, народився 13 [25] листопада 1838 р., м. Стеблів, Київська губернія Канівського повіту (нині – Черкаська обл., Корсунь-Шевченківський район), Російська імперія – помер 2 квітня 1918 р., Київ, Київська губернія, УНР) – український письменник, етнограф, фольклорист, педагог.
У ці дні виповнюється 185 років від дня народження великого українського письменника Івана Семеновича Нечуя-Левицького. Живе українське слово, сповнене енергії і філософської задуми, лунає завдяки таланту письменника з театральних підмостків, радіопередавачів, у шкільних класах, захоплює образами української минувшини.
Іван Семенович Левицький народився 13 листопада 1838 р. в с. Стеблів Богуславського повіту Київської губернії.
Великий вплив на формування особистості письменника мав його батько, сільський священик Семен Степанович Левицький, вихованець Київської духовної семінарії, який користувався повагою як парафіян, так і духовенства. У спогадах про батька письменник писав: “Батько мій любив рідний край, все було нам говорять, що на Україну дуже насіли польські пани, все розказували нам українську історію…”.
Мати письменника померла рано. Ганна Лук’янівна походила з шанованої священицької родини, її батько Лук’ян Олексійович Трезвинський був священиком церкви Св. Миколая Лебединського жіночого монастиря.
І. С. Левицький показав надзвичайні успіхи у навчанні. Він закінчив Богуславське повітове духовне училище, Київську духовну семінарію та Київську духовну академію.
1853 р. з високими оцінками і гарними відгуками про успіхи І. С. Левицький був переведений з Богуславського повітового духовного училища до Київської духовної семінарії. Атестат випускника Київської духовної семінарії Левицького містить оцінки “вельми добре” і “дуже добре”. Після закінчення семінарії у 1859 р. майбутній письменник був рекомендований для зарахування до Київської духовної академії. Однак, письменнику не вдалося відразу використати цю можливість через хворобу. У Київську духовну академію він вступив у вересні 1861 р. після дволітньої служби вчителем у Богуславському духовному повітовому училищі.
Після закінчення у 1865 р. Академії Іван Семенович Левицький отримав ступінь магістра та посаду викладача Полтавської духовної семінарії.
В автобіографії І. С. Левицький згадує: “В той час виїхали в Польщу два професори академії за начальників дирекції шкіл в повіті на Підляссі, де жив український народ”. Зокрема, в м. Бялу на посаду інспектора прогімназії відправився колишній секретар Правління і Конференції Академії П. Рублевський, однокурсники Левицького Михайло Яновський, Степан Флоринський, Петро Амулін були також направлені в м. Бялу. За ними у 1866 р. у Царство Польське в Каліську гімназію, що знаходилася на далекому прикордонні з Прусією, відправився викладачем І. С. Левицький. У 1867 р. він перевівся до гімназії м. Седльце Седлецької губернії, де викладав для молоді переважно українського походження. З 1878 по 1885 р. працював у Кишиневській гімназії.
1868 р. під псевдонімом Іван Нечуй були надруковані перші твори письменника українською мовою у львівських періодичних виданнях, а 1872 р. вийшла збірка “Повісті І. Нечуя”. У період викладання у Кишеневі Іван Семенович пише твори, які увійшли до скарбниці української літературної класики, “Кайдашева сім‘я”, “Микола Джеря”.
І. С. Нечуй-Левицький. Фото. 1870-их рр
1885 р. І. С. Левицький залишив викладацьку діяльність і переїхав до Києва, де активно долучився до життя Старої Громади. У 1890-х рр. були написані історичні романи “Гетьман Іван Виговський”, “Князь Єремія Вишневецький”.
У 1904 р. українські громадські діячі влаштували святкування 35-ї річниці літературної діяльності письменника. В наступні роки І. С. Левицький займався перевиданням своїх творів.
2 квітня 1918 р. І. С. Левицький помер в Дегтярівській богадільні. Відспівування відбулося на наступний день в Софійському соборі. Похований письменник на Байковому кладовищі.
Надгробок Івана Нечуй-Левицького на Байковому цвинтарі у Києві
✔ Презентація на тему: "Життя і творчість Івана Нечуя - Левицького" (завантажити)
✔ Презентація з теми "Життя і творчість І Нечуя-Левицького" (завантажити)
✔ Презентація з теми "І.С.Нечуй-Левицький та його творчість" (завантажити)
✔ Презентація "Іван Нечуй-Левицький" (завантажити)
✔ Іван Семенович Нечуй - Левицький. Життєвий та творчий шлях
85 років від дня народження українського письменника, етнографа, фольклориста, перекладача, педагога
«Пишу те, що бачив і що знаю,
А чого не знаю, за те не берусь».
І. Нечуй-Левицький.
Іва́н Нечу́й-Леви́цький (справжнє прізвище – Леви́цький, народився 13 [25] листопада 1838 р., м. Стеблів, Київська губернія Канівського повіту (нині – Черкаська обл., Корсунь-Шевченківський район), Російська імперія – помер 2 квітня 1918 р., Київ, Київська губернія, УНР) – український письменник, етнограф, фольклорист, педагог.
У ці дні виповнюється 185 років від дня народження великого українського письменника Івана Семеновича Нечуя-Левицького. Живе українське слово, сповнене енергії і філософської задуми, лунає завдяки таланту письменника з театральних підмостків, радіопередавачів, у шкільних класах, захоплює образами української минувшини.
Іван Семенович Левицький народився 13 листопада 1838 р. в с. Стеблів Богуславського повіту Київської губернії.
Великий вплив на формування особистості письменника мав його батько, сільський священик Семен Степанович Левицький, вихованець Київської духовної семінарії, який користувався повагою як парафіян, так і духовенства. У спогадах про батька письменник писав: “Батько мій любив рідний край, все було нам говорять, що на Україну дуже насіли польські пани, все розказували нам українську історію…”.
Мати письменника померла рано. Ганна Лук’янівна походила з шанованої священицької родини, її батько Лук’ян Олексійович Трезвинський був священиком церкви Св. Миколая Лебединського жіночого монастиря.
І. С. Левицький показав надзвичайні успіхи у навчанні. Він закінчив Богуславське повітове духовне училище, Київську духовну семінарію та Київську духовну академію.
1853 р. з високими оцінками і гарними відгуками про успіхи І. С. Левицький був переведений з Богуславського повітового духовного училища до Київської духовної семінарії. Атестат випускника Київської духовної семінарії Левицького містить оцінки “вельми добре” і “дуже добре”. Після закінчення семінарії у 1859 р. майбутній письменник був рекомендований для зарахування до Київської духовної академії. Однак, письменнику не вдалося відразу використати цю можливість через хворобу. У Київську духовну академію він вступив у вересні 1861 р. після дволітньої служби вчителем у Богуславському духовному повітовому училищі.
Після закінчення у 1865 р. Академії Іван Семенович Левицький отримав ступінь магістра та посаду викладача Полтавської духовної семінарії.
В автобіографії І. С. Левицький згадує: “В той час виїхали в Польщу два професори академії за начальників дирекції шкіл в повіті на Підляссі, де жив український народ”. Зокрема, в м. Бялу на посаду інспектора прогімназії відправився колишній секретар Правління і Конференції Академії П. Рублевський, однокурсники Левицького Михайло Яновський, Степан Флоринський, Петро Амулін були також направлені в м. Бялу. За ними у 1866 р. у Царство Польське в Каліську гімназію, що знаходилася на далекому прикордонні з Прусією, відправився викладачем І. С. Левицький. У 1867 р. він перевівся до гімназії м. Седльце Седлецької губернії, де викладав для молоді переважно українського походження. З 1878 по 1885 р. працював у Кишиневській гімназії.
1868 р. під псевдонімом Іван Нечуй були надруковані перші твори письменника українською мовою у львівських періодичних виданнях, а 1872 р. вийшла збірка “Повісті І. Нечуя”. У період викладання у Кишеневі Іван Семенович пише твори, які увійшли до скарбниці української літературної класики, “Кайдашева сім‘я”, “Микола Джеря”.
І. С. Нечуй-Левицький. Фото. 1870-их рр
1885 р. І. С. Левицький залишив викладацьку діяльність і переїхав до Києва, де активно долучився до життя Старої Громади. У 1890-х рр. були написані історичні романи “Гетьман Іван Виговський”, “Князь Єремія Вишневецький”.
У 1904 р. українські громадські діячі влаштували святкування 35-ї річниці літературної діяльності письменника. В наступні роки І. С. Левицький займався перевиданням своїх творів.
2 квітня 1918 р. І. С. Левицький помер в Дегтярівській богадільні. Відспівування відбулося на наступний день в Софійському соборі. Похований письменник на Байковому кладовищі.
Надгробок Івана Нечуй-Левицького на Байковому цвинтарі у Києві
✔ Презентація на тему: "Життя і творчість Івана Нечуя - Левицького" (завантажити)
✔ Презентація з теми "Життя і творчість І Нечуя-Левицького" (завантажити)
✔ Презентація з теми "І.С.Нечуй-Левицький та його творчість" (завантажити)
✔ Презентація "Іван Нечуй-Левицький" (завантажити)
✔ Іван Семенович Нечуй - Левицький. Життєвий та творчий шлях
Цікаві факти про Івана Нечуй-Левицького.
Громадянин І. Левицький сформувався раніше, ніж письменник І.Нечуй-Левицький. Літературну діяльність він почав у 30 років, коли події минулого і сучасного міг оцінювати усвідомлено й тверезо.
Ніколи не був одружений. Жив для себе та літератури, усі гроші витрачав на книги. «Бувало, що й жалкував, а більш того, що ні. Так я спокійно собі жив, а то хтозна-як було б. Якби попалася така, як Балабусі (головний герой його повісті) , то самі знаєте, як би мені жилося, чи мав би спокій». – Нечуй-Левицький про холостяцьке життя.
Був доволі дивакуватим та дуже пунктуальним. Завжди ходив з парасолькою та лягав спати о 10 вечора незважаючи ні на що.
Говорив: “Писати треба так, як люди говорять!”. Не терпів літеру “ї”, писав не “їх”, а “йих” і т. ін. Був дуже категоричним щодо правопису та у заповіті вимагав, щоб так його саме так друкували завжди.
Першим почав писати про політику тотальної русифікації в Україні, висвітлюючи цей процес у творах:“Хмари”, “Причепа”, “Над Чорним морем”,. “Російська народна школа на Україні”, “Педагогічний прояв у російській народній школі”, “Школа повинна бути національною”.
Разом із Пантелеймоном Кулішем та Іваном Пулюєм, став перекладачем першої україномовної Біблії, яка вийшла друком у Відні, у 1903 році.
Дивував киян своєю пунктуальністю. Щодня, у визначений час, ішов гуляти одним і тим самим маршрутом: нагору до Володимирської, потім до фунікулера й назад Хрещатиком додому, завжди під парасолькою. Суперечок не любив: хворів по два тижні, коли доводилося з кимось посваритися. Спати лягав рівно о десятій, навіть із власного ювілею пішов спати, не дослухавши вітальних промов.
Фундатор нового жанру в українській літературі – соціально-побутової повісті. Він захоплювався українською мовою та говорив: “Мова народу є тілом нації, національний психологічний характер — то її душа».
Ось такий він - «Всеобіймаюче око України»!
✔ Презентація "Цікаві факти із життя Івана Нечуя-Левицького" (завантажити)
✔ Презентація "Цікаві факти із життя Івана Нечуя-Левицького" (завантажити)
Київські прохачі
Тизер повнометражного фільму «Микола Джеря»
ЖИТТЄПИС Івана Нечуя - Левицького
https://learningapps.org/13888752
Немає коментарів:
Дописати коментар